Після вимушеного переїзду з окупованої території 67-річна бабуся разом із двома онуками опинилася в новому місті без звичних опор і підтримки. Пережитий стрес, замкнутість дітей і тривога за майбутнє могли зламати родину, але завдяки підтримці громади та фахівців, їм вдалося поступово адаптуватися й розпочати новий етап життя.
Пані Оля разом із двома онуками приїхала до нашого міста, вона мала лише найнеобхідніше — кілька сумок і велику тривогу за майбутнє дітей. Родина була змушена залишити свій дім через тривалу окупацію. Для бабусі це був другий важкий удар у житті: окрім втрати дому, на її плечі лягла повна відповідальність за виховання двох дітей, адже вона є їхньою офіційною опікункою.
Її онуки — 16-річний Денис та 10-річний Микита. Через пережите діти довгий час жили в замкнутому світі, без звичного дитячого спілкування, школи та друзів. Переїзд у нове місто став для них шансом почати все з нуля, але водночас і серйозним випробуванням. Вони були настороженими, замкнутими та боялися знайомитися з новими людьми.
Пані Оля зізнається: найбільше вона хвилювалася не за себе, а за онуків — чи зможуть вони адаптуватися, знайти друзів і знову відчути себе дітьми.
Завдяки підтримці фахівців та включенню родини до програми соціального супроводу ситуація почала поступово змінюватися. Дітей залучили до занять, де вони могли спілкуватися, гратися та вчитися виражати свої емоції. Денис вступив до політехнічного коледжу та почав займатися баскетболом, а Микита пішов до школи й із захопленням взявся за вивчення іноземних мов.
Не залишили без уваги й бабусю. Вона отримала консультації, підтримку та прості поради, які допомогли їй краще зрозуміти емоційний стан дітей і навчитися справлятися з власною тривогою. Окрім цього, родині допомогли з оформленням документів і соціальних виплат.
Сьогодні пані Оля з посмішкою говорить, що її онуки змінилися: стали відкритішими, спокійнішими та впевненішими в собі. Вони беруть участь у шкільному житті, знаходять друзів і поступово відчувають себе частиною громади.
«Найголовніше — ми більше не почуваємося самі. Діти знову сміються, а я знаю, що поруч є люди, до яких можна звернутися по допомогу», — ділиться пані Оля.
Ця історія — приклад того, як підтримка громади та своєчасна допомога можуть змінити життя родини, що пережила війну. Навіть після важких випробувань завжди є шанс почати нову сторінку — з довірою, підтримкою та надією.
«Для дітей, які пережили окупацію та втрату стабільності, надзвичайно важливо відновити відчуття безпеки й довіри до світу. Робота з цією родиною показала, що комплексна підтримка — коли допомогу отримують і діти, і опікун — дає стійкий результат та допомагає сім’ї поступово інтегруватися в громаду», – розповідає Наталія Гринишин, менеджерка проєкту стосовно надання фінансової допомоги у вигляді малих грантів для соціальних послуг.
Проєкт реалізується командою Карітас Хмельницький УГКЦ за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання.
